Як заробляють на благодійності

Переглядаючи одного разу газету з працевлаштування, я натрапив на дуже цікаве оголошення. У ньому було написано, що потрібно фандрайзер, і була вказана заробітна плата — від 10000 грн. Ця інформація настільки зацікавила мене, що захотілося дізнатися побільше про цю професію. 

Як виявилося, фандрайзер — це фахівець, який збирає у іноземних і вітчизняних організацій-донорів гроші для проектів громадських організацій. Таких менеджерів в Україні близько сотні. Протягом року професійні «грантовікі» можуть отримувати гранти під різні проекти. При цьому загальна сума грантів може досягати $ 150 тисяч.

Фандрайзери, як правило, мають зв’язки в усіх грантових фондах, що працюють в Україні, постійно відстежують інформацію про нові проекти, добре знайомі з психологією організацій-донорів і вміють вести з ними переговори. Вони знають, як якісно відзвітувати про витрачені гроші і зробити рекламу собі та донора. Крім того, у них повинна бути бездоганна анкета, що передбачає участь у початку 90-х у студентських виступах за незалежність України, членство у різних громадських організаціях націонал-демократичного спрямування.

При цьому непогано було б пройти курс семінарів зі створення в Україні громадянського суспільства (які в рамках обміну досвідом проводять представники зарубіжних фондів) та прослухати курс лекцій з підготовки професійних фандрайзерів.

Самі менеджери громадських організацій, на яких працюють такі фандрайзери, називають себе дітьми капітана Гранта, натякаючи на схожість з дітьми лейтенанта Шмідта. Одні й ті ж фахівці одночасно реалізують програми порятунку рідкісних тварин, контролю над демократичністю виборів, захисту прав ромів і підтримки фемінізму в українському селі. Підхід в цій сфері суто підприємницький: неважливо, чим займатися, головне, щоб це приносило дохід і не вступало в прямий конфлікт з законом. Чималі гроші отримали, наприклад, учасники проекту захисту тигрів в Карпатах. Донори не знали, що останній тігор там гуляв тисячі років тому, а українські «грантоїди», ясна річ, приховали від них цей факт.

Що стосується історії виникнення «грантового руху» в Україну, то після проголошення незалежності широко була поширена практика появи організацій-одноденок. Подібно до того, як на початку 90-х створювалися комерційні фірми спеціально для отримання банківського кредиту, громадські організації реєструвалися під один проект для отримання грошей західних донорів. У середині 90-х, коли цей бізнес був на піку розквіту, його рентабельність досягала 1000%.

Результатом першого етапу роботи іноземних фондів в Україну стало створення ресурсних центрів у всіх регіонах України, які потім повинні були сформувати мережу громадських організацій по всій країні. Для цього в їх розпорядженні були донорські гроші, і центри видавали невеличкі гранти починаючим громадським діячам. Тоді й утворився пул «грантовіков», які, замкнувши на собі всю інформацію та контакти в іноземних фондах, фактично створили монополію на грантовий бізнес. Ці ж люди розробили схеми освоєння донорської фінансової допомоги та технології звіту за них, діючі до цього дня.

У західних країнах, де існує потужний громадський сектор, організацію, яка підходить за специфікою діяльності, шукає сам фонд. В Україні все навпаки: самі громадські організації придумують проекти під завдання тієї чи іншої донорської структури.

Схеми нецільового використання грантових грошей найрізноманітніші — від економії на зарплаті виконавців проектів до збору грошей у кількох донорів під той же самий проект.

Технологія звітності за використання грошей — окремий напрямок в роботі кожної громадської організації, за яке відповідає окремий менеджер, який спеціалізується виключно на складанні заявок на гранти і звітів про їх реалізацію. Основна форма звіту — якісно оформлена презентація про виконану роботу. Красиво, грамотно і барвисто складений звіт (з фоотримати фотографії, відеозаписи і матеріалами на електронних носіях) легко вирішує проблему відповідальності за використані кошти перед центральними структурами фондів. Донорські фонди дуже рідко перевіряють результати реалізації проектів на місцях.

Гроші, отримані від урядових і міжурядових фондів, вимагають детальної бюрократичної звітності. Але такі фонди виділяють досить великі кошти. Дуже часто одержувачі гранту на ці гроші будують успішний бізнес. Наприклад, за звітами поліграфічну продукцію поширили, а у фонд відправили лише сигнальний примірник, самі ж засоби перевели в готівку.

Розвиток Інтернету та доступність інформації про іноземних донорських фондах до 2000 року зруйнували монополію, яку мали на цьому ринку створені в середині 90-х ресурсні центри, і породили жорстку конкуренцію. Зараз великий грант можна отримати, лише пройшовши етапи роботи з фондами з міні-грантів. Незважаючи на те, що ситуація змінилася, на цьому продовжують заробляти гроші.

Залишити коментар