Методи і принципи макроекономічного аналізу
Поряд з мікроекономікою існує такий розділ економічної теорії, як макроекономіка. З назви цього розділу ясно, що ця наука вивчає поведінку дуже великих секторів економіки або її поведінку в цілому. Економіка, таким чином, представляється як єдина глобальна ієрархічно впорядкована система.
Якщо термін «макроекономіка» вперше був ужитий у 1933 році Рагнаром Фрішем, то основи макроекономічного аналізу були сформульовані через три роки видатним англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом.
Значення його праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» було таке велике, що в честь цього вченого були названі підходи до вивчення та основні моделі макроекономіки.
Мікроекономіка вивчає поведінку окремих суб’єктів на приватних ринках. Макроекономіка ж вивчає всю економіку в цілому, об’єднуючи дрібні ринки в сукупності, оцінює рівень ВВП, національного продукту, розглядає інвестиції, рівень безробіття, розмір державного боргу і багато іншого.
Серед основних проблем макроекономіки можна виділити вже згадані рівень безробіття, зовнішній борг держави, а також проблеми платіжного балансу і валютного курсу, стан дефіциту бюджету.
Так як ці проблеми не можна вирішити з позиції окремого споживача, отже, їх не можна віднести до мікроекономічним проблемам. Саме тому для таких глобальних проблем потрібен окремий розділ економічної теорії — макроекономіка.
Найголовніше в макроекономіці те, що вона не тільки спостерігає і описує явища і процеси, а й виявляє в них закономірності і залежності, а також досліджує причинно-наслідкові зв’язки в економіці. Це дозволяє розробляти дієву економічну політику, зрозуміти, що в першу чергу в даний момент необхідно економіці.
Існує два типи макроекономічного аналізу: ex post і ex ante.Перший інакше називають національним рахівництвом, це аналіз статистичних даних з метою виявлення проблем та негативних явищ економіки, оцінки результатів і створення нової економічної політики.
Аналіз ex ante — це моделювання майбутніх явищ в економіці, засноване на теоритических концепціях. Такий аналіз дозволяє виявити закономірності та причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ.
Як і в мікроекономіці, для макроекономічного аналізу використовуються: абстрагування (створення моделей для дослідження явищ економіки), дедукція, індукція, нормативний і позитивний аналіз, принципи «за інших рівних умов» та ін
Агрегація ж є принципом, який притаманний тільки макроекономіці і відсутній в мікроекономічному аналізі.Агрегатами називаються сукупності, об’єднання окремих економічних елементів.
Такий метод вводиться в зв’язку з тим, що вивчення всієї економіки можливе лише окремими частинами — агрегатами.Агрегація нерозривно пов’язане з абстрагуванням: несуттєві проблеми не враховуються, а виділяються найбільш значимі елементи.
Агрегація виділяє чотири макроекономічних агента на основі їх типових рис, а саме: домогосподарства, фірми, держава і іноземний сектор. Домогосподарства виконують економічну діяльність, результатом якої є збільшення корисності.
Такими агентами є власники економічних ресурсів, які продаючи ці самі ресурси отримують дохід. Цей дохід вони витрачають на споживчі витрати і тому виступають також в ролі споживачів. Решта доходи потрібно зберігати, тому домогосподарства є і зберігачами та основними кредиторами.
Фірми зайняті в основному максимізацією свого прибутку. Вони, відповідно, покупці економічних ресурсів, які йдуть на виробництво будь-якої продукції. За рахунок цього, фірми це основні виробники товарів і послуг. Сплачуючи ресурси і купуючи обладнання у домогосподарств і інших фірм, вони стають інвесторами. Але так як фірмам часто потрібні великі суми для придбання потрібних ресурсів, вони є головними позичальниками в економіці.
Агент держава включає в себе всі державні установи та організації, у яких є політичне і юридичне право впливати на явища економіки та керувати ними. Головні цілі держави, як макроекономічного агента — ліквідувати провали ринку і максимізувати суспільний добробут.
Держава — це виробник суспільних благ, покупець товарів і послуг для функціонування свого сектора, перераспределітель національного доходу, кредитор або позичальник, а також регулятор і організатор ринкової економіки.
Іноземний сектор — це об’єднання всіх інших країн світу, не рахуючи цієї держави. Він забезпечує міжнародну торгівлю і переміщення капіталів. Іноземний сектор дає можливість аналізувати відкриту економіку.
За допомогою агрегування всіх ринків ми можемо виділити чотири основних макроекономічних ринку: реальний ринок товарів і послуг, фінансовий ринок, ринок ресурсів і валютний ринок.
Агрегування ринок товарів і послуг складається з найбільш важливих закономірностей цього ринку, а саме динаміка попиту та пропозиції на цю продукцію. Співвідношення попиту та пропозиції дає можливість дізнатися величину рівноважного рівня цін і рівноважного обсягу виробництва товарів і послуг.На ринку товарів купуються реальні активи, тобто реальні цінності.
Фінансовий ринок — це ринок фінансових активів. Він складається з грошового ринку і ринку цінних паперів. На грошовому ринку не виробляють процесів купівлі та продажу, на ринку ж цінних паперів постійно продаються і купуються акції та облігації.
Головні покупці цінних паперів — це домогосподарства. Вони отримують з них дивіденди. Продавцями цінних паперів є фірми і держава. При цьому держава може продавати тільки облігації для фінансування дефіциту власного бюджету.
Ринок ресурсів — це ринок праці, він дозволяє пояснити процеси в макроекономіці за короткостроковий період. На ринку валюти відбувається обмін грошових одиниць різних країн світу.
Якщо плануєте відвідати нашу столицю Вам знадобиться комнаты в киеве без посредников, для пошуку раджу відвідати сайт rieltor.ua
Категорія: Управління бізнесом